Нещодавно пройшов рік з моменту ратифікації ресурсної угоди між США та Україною.
Нагадаємо, йдеться про домовленості щодо спільної розробки українських родовищ - від нафтогазових до поки що мало розвіданих покладів рідкісноземельних металів. На момент підписання угоди обидві сторони говорили, що в країну ринуть мільярдні інвестиції. Також у Вашингтоні презентували цю угоду як "гарантію безпеки" для України, оскільки "Росія не наважиться атакувати території, знаючи, що на них працює американський бізнес".
Проте за останній рік особливого руху щодо реалізації амбітних домовленостей немає.
Щоправда, навесні Інвестиційний фонд реконструкції (створений і капіталізований спільно Україною та США) заявив, що робота все ж таки ведеться. А на початку року проведе конкурс з великого літієвого родовища, переможцем якого став консорціум за участю друга Трампа. Але невдовзі його результати були оскаржені через суд.
Та й загалом експерти та джерела на ринку, з якими поспілкувалася "Країна", говорять про "гальмування" угоди щодо негласного розпорядження української влади.
"Вже кілька місяців ніякого руху по ній фактично немає. Після того, як відносини між Зеленським і Трампом остаточно зіпсувалися, в ОП дали команду пригальмувати. Потенційні інвестори в США також узяли паузу, оскільки не впевнені в термінах закінчення війни", - каже наше джерело.
Розбиралися, що відбувається навколо ресурсної угоди та які у неї перспективи.
Блиск і злидні ресурсної угоди
"Страна" вже докладно писала про нюанси ресурсної угоди між Україною та США.
Вперше про неї заговорили ще 2024 року. Тоді Київ спробував використати тему доступу американського капіталу до розробки родовищ як спосіб гарантувати подальшу підтримку США у війні з Росією. Особливо активно ця теза Зеленський та його група підтримки серед республіканців (сенатор Грем та інші) просували для Трампа, знаючи його схильність у всьому шукати комерційну вигоду.
Щоправда, ще на самому початку обговорення висловлювалися сумніви, що Україна взагалі має багато родовищ, які називалися у презентаціях.
Проте тема Трампу, що називається "зайшла", проте він її "творчо переосмислив", причому в вельми неприємному для Києва ключі.
Одразу після приходу до влади він заявив, що Україна натомість на отриману при Байдені допомогу має мало не "розплачуватися надрами". Потім був величезний тиск на українську владу - США почали продавлювати відверто кабальні умови. Наприкінці березня з'явився драфт угоди, який передбачав, що внеском з боку США до спільного фонду вважатиметься виділена раніше американська допомога (яка, по суті, перетворювалася на борг - Ред. ), американські компанії отримували "право першої ночі" за інфраструктурними проектами, видобутком та іншим. Угода ставилася вищою за Конституцію України.
Але після того, як "чернетка" угоди була широко розтиражована в Україні, піднявся величезний скандал і українська влада розпочала переговори про виправлення тексту.
Зрештою Києву вдалося дещо пом'якшити умови. Зокрема, зникла згадка про те, що надана допомога є боргом України перед США.
У травні Рада ратифікувала угоду, проте без двох технічних угод, у яких містилися основні параметри угоди. І хоч ці угоди затвердив Кабмін, громадськості показувати їх відмовилися.
Втім, деякі елементи домовленостей стали надбанням громадськості після того, як почали затверджуватись умови конкретних угод щодо родовищ.
Точніше, поки що лише по одному - у січні прем'єр-міністр України Юлія Свириденко оголосила підсумки конкурсу на розробку великого літієвого родовища "Добра" у Кіровоградській області.
Переможцем виявилася компанія Dobra Lithium Holdings JV, LLC, акціонерами якої є компанії Techmet та The Rock Holdings. За даними The New York Times, за переможцем конкурсу стоїть консорціум компанії Techmet (її співвласником є уряд США через Міжнародну фінансову корпорацію розвитку) та близького друга Трампа, мільярдера Рональда Лаудера.
Відповідно до постанови Кабміну щодо конкурсу, його переможець-інвестор, до компенсації всіх своїх вкладень, отримує 70% продукції. Інші 30% будуть розділені між державою та інвестором. Причому згідно з умовами договору гарантована частка держави при цьому розподілі становить лише 4-6%. Або ж менше 2%, якщо рахувати від загального обсягу продукції.
Також було створено спільний Інвестиційний фонд реконструкції з капіталізацією в 150 млн. доларів (по 75 млн. з боку США та України). У січні 2026 року запрацював онлайн-портал із прийому заявок від потенційних інвесторів. У лютому глава Кабміну Юлія Свириденко прозвітувала про перші "понад 60 заявок", а через кілька днів представники США називали вже тризначні цифри заявок - у надра, інфраструктуру, енергетику.
В Інвестиційному фонді реконструкції у березні цього року повідомили, що є "потенційні інвестиції" у титанову шахту у Кропивницькому, які вони готові підтримати.
Також Фонд перераховує етапи "надзвичайного прогресу за короткий проміжок часу" в реалізації угоди: уряд України та американський фонд DFC (співзасновник Інвестиційного фонду реконструкції з боку США) затвердили початкові інвестиції в розмірі по 75 млн доларів, був створений інвестфонд, включаючи найм постачальників послуг і запущений онлайн-портал заявок корисні копалини, енергетика (включаючи виробництво електроенергії, передачу та видобуток вуглеводнів), транспорт та логістика, інформаційно-комунікаційні та нові технології.
У Фонді підтвердили, що мета - зробити цього року "щонайменше три інвестиції", а на наступні роки заплановано "набагато більше інвестицій". Початковий стартовий капітал (150 млн доларів) зростатиме, оскільки Фонд згодом отримуватиме 50% ліцензійних зборів, роялті від угод про розподіл прибутку в українських проектах.
Наприкінці березня Інфестфонд повідомив про затвердження першої інвестиції. Але мова зовсім не про корисні копалини, а про дрони. Гроші отримає львівська компанія Sine Engineering (серед її власників – Богдан Тимків, Андрій Чулик, Остап Ференсович), яка спеціалізується на технологіях радіокомунікаційного управління безпілотними апаратами.
Про суму інвестицій не повідомляється. Відомо лише, що вона – "з боку приватного сектору США".
Але крім цього жодних інших новин щодо угоди та ходу її реалізації немає.
Більше того, навіть підсумки конкурсу за родовищем "Добра" оспорюють через суд. А щодо інших напрямів також жодної ясності не настає, окрім гучних заяв самого Фонду.
"Наразі Фонд має лише 150 млн доларів, половина яких надана США, решта – Україною. Він поки не зробив багато для інвестування в Україну. Тому ця ідея не працює навіть близько до потенціалу, який передбачався", – цитує український Forbes екс-представника США з питань України, радника Strategic Advisory Group Курта Волкера.
Що відбувається?
"Дан сигнал гальмувати"
Спрощення нами експерти вказують на три базові проблеми щодо угоди.
Перша – спочатку завищені очікування щодо ресурсного потенціалу України.
Що опосередковано визнають і в уряді.
Єгор Перелигін, заступник міністра економіки, навколишнього середовища та сільського господарства, а в минулому голова ОГХК, написав на своїй сторінці у Фейсбуці, що "якщо ми зможемо сфокусувати всю енергію, зусилля, і підкріпити це системним підходом (наприклад, зняти гриф "секретно" (з документів за родовищами ). зон і знайти інструменти, які зроблять ціни на електроенергію більш конкурентними, то зможемо вибрати 4-5 пріоритетних проектів і їх буде достатньо для початку. Але давайте перестанемо постійно перебувати в ілюзіях.
Другий фактор - специфіка воєнного часу, яка не привертає інвесторів до великих вкладень (а інвестиції в розробку тих же рідкісноземельних металів мають бути величезними та довгостроковими). Тому поки що вони обмежуються вивченням інформації.
"Багато речей у нас досі під грифом "секретно". Дані за родовищами, які вивчали ще за часів СРСР, не розголошуються. Тому американцям поки що потрібно вивчити "шорт-лист". Вкладатися в серйозні проекти, як мінімум, до закінчення війни, ніхто не буде - який сенс вкладати гроші в "пожежа", - говорить він.
"Навряд чи масштабні інвестиції будуть до зупинки вогню", - каже Курт Волкер.
Нарешті третій чинник – політична позиція української влади.
Джерела, пов'язані з видобувною промисловістю, сказали "Странє", що "останні місяці угода фактично гальмується з ОП".
"Головний і, по суті, єдиний інтерес, який був у Банкової до операції - це спроба задобрити Трампа, щоб той продовжив збройову та фінансову допомогу Україні, подаючи це як американські внески до Фонду для майбутніх інвестицій. Але цей розрахунок не виправдався - Трамп відмовився від підтримки і тепер продає зброю тільки за гроші. Управління. Навпаки - було дано сигнал по всій вертикалі особливого сприяння не надавати і максимально все гальмувати. Прямо про це ніхто не говорить, звичайно, щоб не сваритися з Трампом, але установка дана цілком конкретна. Тому зараз іде хіба що бюрократична робота. Також паралельно вивчається питання залучення розробки ресурсів інших інвесторів, зокрема, європейських. Наприклад, польський Orlen нещодавно заявив, що йому цікавий український ринок. Цьому передували пропозиції від "Укрнафти" щодо можливості зайти до капіталу держкомпанії, зокрема, на видобуток та АЗС. Тобто може виявитися так, що багато активів пройдуть повз американські інвестори", - каже джерело.
Також, за його словами, призупинено ревізію ліцензій на ділянки, які влада минулого року погрожувала перевірити та відібрати у нинішніх власників, якщо вони були видані з порушеннями
При цьому джерело каже, що особливого інтересу до вкладення коштів в українські надра поки що не виявляють і потенційні американські інвестори.
"Поки що вони хочуть хоча б розуміти, про які запаси і вкладення йдеться, і чи варто туди вплутуватися. Для них угода про надра на даному етапі - це можливість "позначити територію" і тримати процес на контролі", - говорить джерело.
Бондарчук зазначив, що ситуацію також ускладнює непростий політичний розклад у самих США (можливе ослаблення позицій Трампа після виборів до Конгресу), а також відсутність розуміння щодо війни в Україні – коли і чим вона закінчиться.