Аналізуємо підсумки 953 дня війни в Україні.
Ситуація на фронті
Росіяни активізували атаки з півночі в напрямку Курахового за тією ж схемою, що й раніше - виявляючи слабкі місця в обороні ЗСУ, завдаючи по них ударів, прориваючись і обходячи українські підрозділи, що знаходяться поруч, по флангах, змушуючи їх відступати.
Таким чином раніше вони взяли українців, а потім, зіткнувшись із щільною обороною українських військ у прилеглому Гірнику, зосередили свій удар у районі населеного пункту Цукурине, який розташований трохи північніше - між Гірником і Селидовим.
Взяття Цукуріно відкриє дорогу росіянам далі у бік Курахового та дозволить обійти Селидове з півдня, а Гірник блокувати з північного заходу, змусивши відступити звідти згодом українські війська.
Боєць ЗСУ із позивним "Мучною" пише, що східну частину населеного пункту захоплено росіянами. Він прогнозує, що незабаром Цукуріно перейде під контроль РФ.
На південь від Цукуриного росіяни вийшли на околиці села Ізмайлівка, через яку проходить дорога, що веде із заходу до Гірника.
Також, за словами "Мучного", "зростають проблеми" на північ від Селідово, де російські війська намагаються перезати сполучення міста з Покровськом.
Росіяни підбираються дедалі ближче до Селідова з півдня, пише лейтенант ЗСУ із позивним "Алекс". За його інформацією, армія РФ просунулася на півдні і закріпилася "у посадках, у тому районі, де червоний кружечок на карті". "Прямо звідти 1-1,5 км до міста, що створює велику загрозу для захисників Селідово", – попереджає "Алекс".
Також, на його думку, не виключено, що росіяни "спробують паралельно тиснути на півночі та сході від міста для спроб зайти в місто".
Чому ЗСУ втратили Вугледар
В Україні та світі продовжують обговорювати втрату Вугледара на Донеччині (значення цієї події ми вже розбирали тут ).
Міноборони РФ сьогодні заявило про захоплення міста. Також побічно втрату населеного пункту визнав Володимир Зеленський. Він заявив, що відступ ЗСУ під тиском РФ - це правильний крок для збереження життя бійців, тому що вони "важливіші за будь-яку забудову". Його слова пролунали у відповідь на питання про відступ українських військ з Вугледару.
Щоправда, українські військові кажуть, що командування не віддавало їм наказу про відхід – попри загрозу оточення. А вони йшли самі так і не отримавши наказу покинути місто.
"Вугледар був приречений, врятувати його було неможливо. А от людей врятувати можна було. Але наказу про вихід так і не дали. Усі в місті та навколо нього розуміли, що відлік іде на дні, а потім уже й на годинник, але наказу на відхід так і не надійшло", - написав аеророзвідник 72 бригади Микола Ворошнов і додав, що поступ РФ продовжиться.
Саме ця бригада воювала у місті. За словами її солдатів, головна проблема була із поповненнями.
"До того, як бригаду передислокували до Донецької області, у нас була абсолютно боєздатна частина та укомплектований штат. Але через два роки боїв без ротацій і відпочинку ми перетворилися на небоєздатну одиницю, бригада стерлася в нуль", - розповів "Слідство.Інфо" Віктор Вікторович., який обіймає посаду в штабі одного з батальйонів 72-ї бригади ЗСУ.
"За ці два роки, коли ми на Вугледарському напрямку - лише один раз у моєму батальйоні ми змогли повністю укомплектувати лише одну роту - з усього батальйону. Раз на три місяці нам приходило поповнення 25 новобранців, здебільшого це були "діди" 50+ Їх погано готували в "підручках", такмед (тактична медицина, - ред.) вони не знали зовсім, як і що таке гранатомет-кулемет. дуже мало часу", – також повідомив він.
На запитання, чому не вдалося утримати місто, яке стояло на підвищенні і мало дуже вигідне становище для оборони і яке його бригада та інші підрозділи утримували два роки, Віктор відповів так:
"А що таке пануюча висота, якщо над тобою висять цілодобово дрони супротивника? І у нього є перевага в артилерії, у нас артилерії не давали практично, це не так, як було взимку 23-го... Росіяни також почали дистанційно мінувати всі під'їзні дороги в передній край. Так, піхота у них — бомжі, але є перевага у засобах та кількості.
Віктор назвав цифри, скільки в нього залишилось у батальйоні людей. З 350 по штату залишилося людей на один взвод — до 30. Це з механіками, водіями, які останнім часом піхотинців у підрозділі, що утримували передній край — смугу 2-3 кілометри, було 14-18 осіб.
"Ми говорили неодноразово, що підрозділ небоєздатний, нам іноді надавали якісь сили, але вони теж швидко стиралися через неадекватно нарізані завдання, такі як "відновити втрачені позиції", а ми не могли вже тримати ті, на яких стояли в той момент", – розповів військовий.
На питання, чи можна було стримати наступ росіян на Вугледар вже в останні місяці, Віктор відповідає, що так, "якби нас змінили хоча б 2-3 місяці тому, але це залежить, на кого, і якої якості там була піхота, чи не боялася вона тримати передній край".
Про проблему з поповненнями пише і журналіст Володимир Бойко, що служить у ЗСУ.
"Інформація про останнє, перед здаванням Вугледара, поповнення особового складу 72 бригади. До бригади прибуло 50 новобранців, переважно у віці 52-56 років. 30 з них одразу ж були відправлені до тилових підрозділів та госпіталів, оскільки за станом здоров'я не придатні для служби на передовій (бо в ТЦК виконували план призову та мобілізували хворих). З решти 20-ти на другий день дезертували 16 військовослужбовців., - пише Бойко.
Він називає втрату міста "локальним обвалом фронту" і пише, що подібна ситуація з поповненням ЗСУ спостерігається по всій лінії зіткнення.
"Далі буде тільки гірше. До березня 2024 року ще можна було виправити ситуацію, але на сьогоднішній день розвал армії досягнув таких масштабів, що жодних заходів вже не допоможуть – на фронті просто немає людей. Немає і не буде. Бо вмирати за прогнилий корумпований режим "бусифіковані" солдати не збираються, а засоби примусу - тобто військову юстицію - 95 квартал ліквідував ще 2019 року", - пише Бойко.
Обвалення фронту через брак солдатів прогнозує і екс-радник Офісу президента Олексій Арестович.
"Через два-три місяці, добре, три-чотири фронт, який зараз обсипається на двох напрямках, а на трьох повільно відступають, сипатиметься на шести-семи. Цей потік стане некерованим. Це означає колапс фронту", – сказав він.
За його словами, у цьому випадку російська армія переведе війну до маневреної, що призведе "до обвалення фронту як такого".
"Коли всі ці 700 тисяч з автоматами та гарматами не зможуть утримувати лінію фронту, противник почне стрімко просуватися вглиб, відрізаючи Харків, виходячи до Полтави, Дніпра та Запоріжжя. Йтиметься про втрату основних промислових центрів України", - сказав екс-радник ВП.
Головною причиною того, що відбувається, Арестович назвав відсутність резерву вмотивованої піхоти.
"Жодними дронами не вийде вийти на кордони будь-яких років, якщо піхотинці ногами не пройдуть цей шлях під обстрілами противника... Система підготовки була провалена, у військах відсутня базова мотивація, але є розуміння того, що заявлена мета війни - вихід на кордони 91- го року – нереалістична у цих конкретних обставинах”, – пояснив він.
"Окрім цього, мотивація відсутня через внутрішню політику, де кожен день можновладцями висуваються нові пропозиції щодо обмежень громадян: від культурних та мовних заборон до економічних, майже щодня відкриваються нові корупційні скандали і посилюється бардак в управлінні армією та державою", – додав екс-радник ВП.
Арестович вважає, що "тепер єдиний вихід - це тверезіти, зупиняти війну і починати повну реорганізацію державної системи".
Удар біля Курської АЕС. Обстріли
Учора ближче опівночі росіяни обстріляли Харків. Знову постраждав багатоповерховий будинок, травми отримали 10 людей. Пізніше ще один удар спричинив проблеми зі своетом.
Вночі Україну атакували понад сотню "Шахедів", із них збито майже 80, заявляють Повітряні сили. Постраждала енергетика в Одеській, Сумській та Полтавській областях.
Водночас понад сотню дронів атакували російську територію. Більшість було збито в Білгородській області. Українські ЗМІ написали, що під Воронежем було потрапляння до складу боєприпасів, але інших підтверджень цьому не було.
До вечора російські паблики заявили про атаку ЗСУ у районі Курської АЕС. Стверджувалося, що система ППО збила чотири ракети (за іншими даними – безпілотники). Також пишуть, що за 5 км від станції в Курчатові почалася пожежа.
Втім, пізніше влада Курської області заявила, що ракетних ударів не було, а пожежа почалася через падіння безпілотника, який був пригнічений силами російської РЕБ.
"В результаті його падіння сталися вибухи у господарській споруді, яка не має відношення до Курської атомної електростанції", - сказав губернатор Курської області Олексій Смирнов.
Український "Центр протидії дезінформації" також заявив, що ударів по атомній станції у Курчатові ЗСУ не завдавали.
"Звичайно ж, що ніхто не бив АЕС, у цьому немає жодної доцільності. Росіяни показують якусь пожежу в Курчатові і на відео є вибух на землі. До чого тут обстріл АЕС? Вона далеко. Нічого спільного з атакою на Курську АЕС немає ", - заявив керівник центру Андрій Коваленко.
Нагадаємо, Україна останнім часом заявляє, що Росія планує удари по підстанціях, які живлять українські АЕС, після чого атомні станції можуть бути зупинені, що спричинить колапс в українській енергосистемі. Зокрема, саме цим доводили вимогу зняти заборону на далекобійні удари по Росії.
При цьому заборону знято не було. І, як заявив новий генсек НАТО Марк Рютте, який сьогодні приїхав до Києва, тема ще обговорюватиметься на наступному засіданні групи "Рамштайн".
Водночас, Рютте заявив, що НАТО не збиватиме дрони та ракети над Україною.
Переговори та "нескінченна війна"
Держдепартамент США вчора заявив, що розраховує на швидкий початок дипломатичного врегулювання щодо України.
"Зрештою, думаю, є усвідомлення, що частину цього потрібно вирішувати за столом переговорів. І надія буде на те, що в якийсь момент у не такому віддаленому майбутньому ми виявимо себе провідними дипломатичною взаємодією якогось роду", - сказав він., коментуючи ситуацію навколо України, перший заступник держсекретаря США Курт Кемпбелл
Тема переговорів і взагалі закінчення війни тим чи іншим способом знову набрала актуальності після візиту Зеленського до США, де його "план перемоги", хоч і не був публічно відкинутий, але викликав холодну зустріч на Заході.
У ході цього візиту виникла мирна ініціатива Китаю та інших країн "глобального Півдня", які вимагають зупинити війну по лінії фронту. А в західній пресі почали активно обговорювати варіант аналогічної зупинки – щоправда, з наступним прийняттям підконтрольної Києву частини України до НАТО (реалістичність цього варіанта ми аналізували тут ).
Все це говорить про те, що жоден із зазначених гравців не бачить чіткої "стратегії перемоги" по Україні та розглядає той чи інший ступінь компромісного врегулювання.
При цьому в західній пресі почали лунати голоси, що український президент Зеленський "заважає" союзникам зупинити цю війну і залучає їх до неї дедалі тісніше.
Таку думку висловив аналітик Фонду Карнегі Крістофер Чіввіс у колонці для The Guardian. Він заявив, що позиції України та Ізраїлю дуже схожі, оскільки обидві країни "викручують руки" Вашингтону, проводячи ескалацію воєн задля того, щоб зміцнити свій політичний режим.
Тому Білий дім має зайняти жорсткішу позицію щодо Ізраїлю та України, які втягують США у "нескінченну війну".
"Штати перебувають у складній ситуації з президентом України Володимиром Зеленським та прем'єр-міністром Ізраїлю Біньяміном Нетаньяху. Вашингтон надав широку військову підтримку обом, навіть коли їхні дії суперечать довгостроковим інтересам США. Потрібний більш ясний підхід.
США не можуть дозволити собі підтримати Ізраїль в ескалації конфлікту, який завдає шкоди глобальній репутації Америки, робить її новою метою терористів або втягує її в дорогу та невиграшну війну з Іраном. Прямо зараз у Нетаньяху немає плану уникнути цих результатів, і він лише словами підтримує дипломатію.
Нетаньяху кидає виклик Байден більш відкрито, ніж Зеленський. Але розрив між його (Зеленським - Ред.) цілями війни і тим, що краще для Америки, стає дедалі очевиднішим.
Справа України права, і її суверенітет має бути збережений, але, знову ж таки, США не можна втягувати дюйм за дюймом у нескінченну війну, особливо таку, що несе реальні ядерні ризики.
Зеленський не хоче робити значних кроків до реалістичного припинення вогню. Натомість він напирає, нібито сподіваючись повернути всі втрачені території України силою зброї.
Раніше цього літа Зеленський навіть схвалив напад на російську Курську область, який був настільки ризикованим, що він приховав його від Пентагону (так само, як Нетаньягу минулого тижня створив в офіційних осіб США враження, що він зацікавлений у припиненні вогню з Ліваном, хоча насправді він планував відкрити новий фронт у війні.
Тим часом "план перемоги", який Зеленський представив Байдену минулого тижня, був черговою вимогою збільшити постачання зброї та зняти обмеження на те, що йому нав'язали США.
Зеленський та Нетаньяху побоюються політичної катастрофи, якщо відступлять від своїх жорстких позицій. І з огляду на те, що вони досі не заплатили майже жодної ціни за ігнорування Вашингтона, навіщо їм зміна курсу?
Щоб змусити цих проблемних друзів узгодити свої стратегії з інтересами США, Вашингтон може запропонувати їм підсолоджувачі: Україна — реалістичний план забезпечення її повоєнних потреб у безпеці; Ізраїлю – економічні вигоди від нормалізації відносин із Саудівською Аравією.
Обидва ці варіанти вивчаються, але можуть вимагати нових великих військових зобов'язань, яких Вашингтону було б розумніше уникнути, — повноправного членства України в НАТО і договору США про оборону з Саудівською Аравією.
Тому такі стимули необхідно поєднувати з жорсткішою лінією (стосовно влади Ізраїлю та України – Ред.) з боку Вашингтона.
Спочатку Білий дім не повинен соромитися публічно заявляти про те, як він бачить інтереси США, навіть якщо вони розходяться з інтересами його друзів.
Білий дім може також побоюватися, що жорстка любов до Зеленського може нашкодити шансам Камали Харріс на перемогу серед виборців, що вагаються, в Пенсільванії. Чи це спрацює? Неясно. Інший варіант – обумовлення рівнів військової допомоги обом країнам. Деякі демократи можуть здригнутися від думки про скорочення військової підтримки США в Україні. Але якщо Україна не готова прийняти стратегію щодо припинення війни в реалістичні терміни без її небезпечної ескалації, скорочення підтримки може бути єдиним варіантом уникнути ще однієї нескінченної війни.
Втім, чи візьме гору ця точка зору в Білому домі - невідомо. Поворотним моментом тут стане рішення щодо "дальнобою", яке Байден явно приймати поки не хоче. Але тиск "партії війни" на нього – і не лише український – з цього питання триває.
Причому ця дискусія лише загострилася на тлі ударів Ірану по Ізраїлю. Адже Байден не лише відмовляється давати Україні дозвіл на удари ракетами по РФ, а й, за даними ЗМІ, відмовляє Ізраїль від жорсткої відповіді на атаку Ірану.
В Україні, Ізраїлі, а також у "партії війни" на Заході звинувачують Байдена в боягузтві. Закликають його "показати силу" і не боятися переступати "червоні лінії".
Інші обережність Байдена підтримують і вважають, що Білий дім оберігає Захід від вступу до збройного конфлікту. А Україну та Ізраїль звинувачують у тому, що вони втягують США у війну з Росією та Іраном, про що вище писав аналітик Фонду Карнегі Крістофер Чіввіс.
Є й думка, що дії Байдена зумовлені передвиборчою кон'юнктурою – до виборів він не хоче робити різких рухів, які можуть спровокувати напруженість у світі, щоб не лити воду на млин Трампу, який зробив тезу "Байден і Харріс втягнуть нас у третю світову війну" одним з основних у своїй кампанії. Отже після виборів концепція може змінитися.
Проте слід сказати, що, незалежно від чинника виборів, Захід дійсно має серйозний обмежувач у плані подальшого нарощування тиску на Росію, Іран чи Китай. І цей обмежувач – неготовність до прямої участі у війні.
Захід не готовий до війни фінансово. Навіс величезної надрукованої грошової маси і держборгу, що зростає, у разі необхідності різкого збільшення військових витрат, загрожує перетворитися на снігову лавину, яка обрушить економіки США та ЄС.
Захід (і суспільство, і еліти) не готовий до війни морально. Принаймні, доки на сам Захід ніхто безпосередньо не нападає. Остання когорта правителів у Вашингтоні, які були готові "нести демократію" силою американської зброї по всьому світу - неоконсерватори епохи Джорджа Буша-молодшого, у західному медійному полі прокляті та забуті, а їхню політику фактично на офіційному рівні в США визнано помилковою.
Нарешті, у випадку з Росією та Іраном, є й проблеми суто військового характеру. РФ - ядерна держава, і війна з нею може перерости в ядерну із загрозою взаємного знищення.
А для війни з Іраном у США на Близькому Сході складається вкрай несприятлива диспозиція. Час "Бурі в пустелі" 1991 року, коли США мали міцний тил в особі своїх союзників у Перській затоці, давно минули. Зараз, за умов війни у Газі, неможливо уявити, щоб Саудівська Аравія, і тим більше Туреччина, прямо підтримали б дії американо-ізраїльського альянсу проти Ірану. Ситуацію в Іраку США зараз також слабко контролюють. Тобто плацдарму для сухопутної операції проти Ірану у Америки на Близькому Сході немає. Та й чи є в принципі США зараз достатньо військ для цієї операції також питання спірне. А повітряна війна не змусить Тегеран капітулювати, але зробить вкрай вразливими для ударів у відповідь розкидані по всьому Близькому Сходу військові бази США. За підсумками Америка втягнеться у тривалу війну (як зараз Росія проти України), яка виснажуватиме її сили та посилюватиме всі існуючі проблеми, що стане справжнім подарунком для РФ та Китаю.
Тому дії адміністрації Байдена щодо мінімізації ризиків втягування США у війну мають свою логіку. Вашингтон робить ставку у боротьбі з Путіним та Тегераном на інші методи - на їхнє економічне та військове виснаження, на санкції, на спроби знизити ціни на нафту, а також на смуту, дестабілізацію та зміну влади в РФ та Ірані. Але проблема в тому, що ключові союзники США у реалізації цих завдань – воюючі Україна та Ізраїль – можуть виснажитися набагато раніше, ніж РФ та Іран. Тим більше, що всі попередні спроби організувати в Москві та в Тегерані "крах режиму" успіхом не увінчалися.
Звідси й заклики "партії війни" до "рішучих дій" аж до прямої участі у війні країн НАТО, сподіваючись на "потужність Заходу". Але звідси ж і заклики, що активізувалися, скоріше війну в Україні і на Близькому Сході закінчити шляхом компромісів і домовленостей, виходячи з більш обережних оцінок реальної "могутності Заходу".
І подальший перебіг світових подій залежить від того, яка лінія переможе.